(in Ukrainian)
Інші країни
Поза
Україною та Придністров'ям статус української регулює «Європейська хартія регіональних мов», зокрема, в Польщі, Румунії, Хорватії та Словаччині.
Так, в
Румунії статус української мови регулюється «Європейською хартією регіональних мов» та Рішенням Парламенту Румунії № 1206 від 27 листопада 2001 року для затвердження «Правил здійснення положень, що стосуються права громадян, які належать до національних меншин, використовувати свою рідну мову в місцевій адміністрації, що містяться в Законі № 215/2001», яким надано право офіційно використовувати українську мову в адміністративних одиницях де кількість українців становить 20% або більше від загальної кількості населення.
У
Словаччині статус української мови регулюється «Європейською хартією регіональних мов» та Законом від 10 липня 1999 року «Про використання мов національних меншин» (Постанова №. 184/1999 Z.z.), яким
надано право офіційно використовувати українську мову у адміністративних одиницях де кількість українців становить 15% (до поправок 2011 року — 20%) або більше від загальної кількості населення.
На
інших історичних українських територіях, які перебувають поза кордонами України (Берестейщина в Білорусі, Східна Слобожанщина та Кубань у Росії) українська мова не має певного статусу.
Фонетика
Українська
мова має 48 фонем:
- 6 голосних: [ɑ] — а, [ɛ] — е, [i] — і, [u] — у, [ɔ] — о, [ɪ] — и;
- 32 основні приголосні: [m] — м, [n] — н, [nʲ] — нь, [b] — б, [d] — д, [d͡z] — дз, [d͡zʲ] — дзь, [d͡ʒ] — дж, [dʲ] — дь, [ɡ] — ґ, [p] — п, [t] — т, [t͡s] — ц, [t͡sʲ] — ць, [t͡ʃ] — ч, [tʲ] — ть, [k] — к, [w] — в, [j] — й, [ɦ] — г, [z] — з, [zʲ] — зь, [ʒ] — ж, [f] — ф, [s] — с, [sʲ] — сь, [ʃ] — ш, [x] — х, [l] — л, [lʲ] — ль, [rʲ] — рь, [r] — р, 10 подвоєних приголосних: [ɲː] — пом'якшена нн, [ɟː] — пом'якшена дд, [cː] — пом'якшена тт, [ʎː] — пом'якшена лл, [t͡sʲː] — пом'якшена цц, [zʲː] — пом'якшена зз, [sʲː] — пом'якшена сс, [t͡ʃʲː] — пом'якшена чч, [ʒʲː] — пом'якшена жж, [ʃʲː] — пом'якшена шш.
Голосні звуки
Голосних
звуків є шість ([ɑ] — a,
[ɛ] — e, [i] — i,
[u] — y, [ɔ] — o,
[ɪ] — и), окрім того є напівголосний [j] — й (за іншою класифікацією це щілинний сонорний середньоязиковий твердопіднебінний м'який приголосний).
Діаграма основних проявів
українських голосних та їх алофонів. Більшими точками та шрифтом позначені
основні прояви (коли вони під наголосом та не йдуть за м'якими приголосними).
Червоні лінії пов'язують основний прояв з нескладотворчим алофоном, сині лінії
пов'язують основний прояв з ненаголошеними алофонами, а зелені пов'язують
прояви не після м'яких приголосних з проявами після м'яких приголосних.
Українські
голосні — повного творення. Вони вимовляються чітко й виразно як у наголошеній позиції, так і в ненаголошеній, але в ненаголошеній позиції вимовляються приблизно вдвічі коротше, і, як наслідок, якісніше, що найпомітніше для голосних з дуже подібними артикуляційними параметрами. Проте в українській мові немає коротких зредукованих голосних, ненаголошені голосні, так само як і наголошені є звуками повного творення.
Поєднання
й з голосною подають однією літерою (я, є, ї, ю). Двома літерами пишуть «йо», а також (тільки в окремих діалектах) «йи».
Більшість
приголосних має 3 різновиди: твердий, м'який (палаталізований) та довгий, наприклад: л, лй, лл або н, нй, нн. На письмі різновид приголосного зазвичай позначають наступним голосним. В окремих випадках застосовують особливий знак м'якості — ь та твердості — апостроф. На позначення довготи приголосний пишуть двічі поспіль.
Звук
[d͡z] (дз) та звук [d͡ʒ]
(дж) не мають спеціальних літер для позначення: кожен з них позначають двома літерами.
В
українській є довгі приголосні звуки, що є реалізаторами двох однакових приголосних фонем.
У
деяких південно-східних говірках /rʲ/ також
асимілював наступний /j/ утворюючи м'який довгий [rʲː],
наприклад пірря [ˈpirʲːɐ] [п'і́р':а], літературне пір'я [ˈpirjɐ]
[п'і́рйа].
Орфоепія
- Голосні звуки в українській літературній мові під наголосом вимовляються чітко, виразно: [нака́з] (ɑ), [го́рдість] (ɔ), [у́сно] (u), [се́ла] (ɛ), [кри́ца] (ɪ), [лі́вий] (i). Для літературної мови характерна також чітка вимова [а], [у], [і], [о] в ненаголошених складах: [малина], [кувати], [пішоў], [молоко].
- У ненаголошених складах [е] вимовляється з наближенням до [и], а [и] звучить подібно до [е]. Наприклад: [сеило], [теиче], [диевис']. Проте залежно від місця в слові, від характеру сусідніх звуків наближення [е] до [и] та [и] до [е] не завжди однакове. Перед складом з наголошеним [е] голосний [й] вимовляється як [еи], a голосний [е] перед складом із наголошеним [і] звучить як [иі]: [теихен'кий], [миін'і]. Ненаголошений [и] перед наступним [й] вимовляється виразно [добрий], [чеирвоний].
- Дзвінкі приголосні [дж], [дз], [дз'] в українській літературній мові вимовляються як один звук, що відрізняє їх від вимови звукосполучень [д] + [ж], [д] + [з], [д] + [з'].
- Шиплячі приголосні [ж], [ч], [ш], [дж] перед голосними [а], [о], [у], [е], [и] та перед приголосними вимовляються в українській літературній мові твердо.
- У мовному потоці приголосні звуки [ж], [ч], [ш] уподібнюються наступним звукам [з], [ц], [с], а звуки [з], [ц], [с] уподібнюються наступним [ж], [ч], [ш]. Вимовляється [зваз'с'а], [стез'ц'і], [см'ійес':а], не [муц'с'а], [р'іц':і], [зр'їш: и], [жчеплеин':а], пишеться зважся, стежці, смієшся, не мучся, річці, зрісши, зчеплення.
- У мовному потоці сполучення м'якого звука [т'] з м'якими [с'] або [ц'] утворює подовжений м'який звук [ц':] або [ц']. Вимовляється [робиец':а], [т'ітц':і], [брац'кий], пишемо робиться, тітці, братський.
- У мовному потоці дзвінкий звук [з] у сполученні з іншими приголосними вимовляється дзвінко: [з]'їзд, [з]боку, [з]года, лі[з]ти, Моро[з]ко. Префікс з-, як і прийменник, перед глухим приголосним переходить у с-: вимовляється [с'ц'ідити], пишеться зцідити, вимовляється [ссушити], пишеться зсушити. Зміна префікса з- на с- закріплюється правописом, якщо префікс стоїть перед к, п, т, х, ф: сказати, спитати, стурбований, схилити, сфотографувати.
- У мовному потоці глухі приголосні перед дзвінкими уподібнюються до парних дзвінких, одзвінчуються: вимовляється [бород'ба], але пишеться боротьба (пор. боротися), вимовляється [проз'ба], але пишеться просьба (пор. просити), вимовляється [ходжби], але пишеться хоч би (пор. хоча).
- У мовному потоці приголосні [д], [т], [л], [н], [з], [с], [ц] — у сполученні з м'якими пом'якшуються: [м'іц'н'іс'т'], [п'іс'л'а], [с'в'ато], [г'ід'н'і].
- Приголосний [в] у кінці складу, на початку слова перед приголосним вимовляється як нескладовий звук [ў], який не може уподібнюватися глухому приголосному [ф]. У мовному потоці відбувається чергування звуків [у] — [в], [і] — [й], що дає змогу уникати небажаного, важкого для вимови збігу приголосних звуків.
- Чергування [у] — [в], [і] — [й] залежить від того, яким звуком — приголосним чи голосним — закінчується попереднє слово і починається наступне. Пор.: 1. Вік живи — вік учись. (Народна творчість) 2. А скільки в нас багатства і щастя золотого. (Павло Тичина) 3. Джериха встала й собі пішла в хату. (Іван Нечуй-Левицький) 4. Ті очі так і променилися м'яким, довірливим світлом. (Олесь Гончар). На початку речення перед словом, що починається приголосним звуком, вимовляється і відповідно пишеться у: У лісі був, а дров не бачив. (Нар. творч.) Перед словом, що починається голосним, звучить приголосний [в]: В автобусі багато людей. Чергування [у] — [в] на початку слів залежить від значення слів. Правопис закріплює написання деяких слів тільки з у або тільки з в: утиск, угруповання, уряд, указ, влада, власний, вплив, вправа, але з іншим значенням — управа, враження, але ураження, вступ, але уступ.
No comments:
Post a Comment