(in Ukrainian)
Кількість носіїв
За даними пошукової системи «Yandex», восени 2010 р. найбільша частка запитів українською мовою у цій системі була в Тернопільській області — 33 %, найменша —
в Криму — 3,7 %.
У 2010 році кількість блогерів, які пишуть українською мовою склало 8 % (у 2009 році — 7 %).
Українську мову використовують 23 тис. користувачів мікроблогінгу (29 % від загальної кількості, на початку 2010 р. україномовних твіттер-користувачів було 27 %), виключно українською мовою у твіттері спілкується 10 тис. користувачів (12,5 %, у 2009 р. — 7 %).
Існує декілька пошуковиків з україномовним інтерфейсом: Google, Yandex, Bing (від
«Microsoft»), META та Uaport.net.
20 березня
2012 користувачам мікроблоггінгового сервісу Twitter стала доступна бета-версія україномовного інтерфейсу.
Діалекти
Сучасна українська мова має три наріччя:
- північне (поліське) наріччя побутує на терені Чернігівської, Житомирської, Рівненської, Волинської, північних частин Київської та Сумської областей. До північного наріччя належать східнополіський, середньополіський і західнополіський говори. На півночі наріччя межує з перехідними українсько-білоруськими говірками Берестейщини і Пінщини.
- південно-західне наріччя поширене на території Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської, Чернівецької, Хмельницької, Вінницької, Тернопільської, північно-західних частин Кіровоградської та Одеської областей, південно-західної частини Київської області, південної частини Житомирської області, західної частини Черкаської та північної частини Миколаївської областей. До південно-західного наріччя належать волинський, подільський, наддністрянський, надсянський, покутсько-буковинський, гуцульський, бойківський, закарпатський говори.
- південно-східне наріччя охоплює Полтавську, Харківську, Луганську, Донецьку, Запорізьку, Дніпропетровську, Херсонську області, Крим, південно-східні частини Київської, Сумської, Кіровоградської, Одеської, східну частину Черкаської та південну частину Миколаївської областей. До цього наріччя належать середньонаддніпрянський, степовий та слобожанський говори. Говірки Середньої Наддніпрянщини лягли в основу сучасної української літературної мови.
Три
наріччя української мови виділялися не завжди. За давньоруської доби на території сучасної України населення утворювало дві етнічно-мовні групи — північно-східну і південно-західну — і відповідно виділялися північно-східне і південно-західне наріччя. У протиставленні давніх північно-східного і південно-західного наріч, очевидно, до певної міри відображається ще племінний поділ південної частини східних слов'ян. Давні східнослов'янські племена або союзи племен відрізнялися певними мовними рисами, що кожне плем'я (союз племен) мало свій говір як особливу мовну систему. На думку М. Ф. Наконечного, є підстави давні північно-східні говори співвідносити з полянами, деревлянами, сіверянами і північними волинянами, південно-західні — з південними волинянами, уличами, тиверцями і білими хорватами. На думку О. О. Шахматова, прямих нащадків полян, деревлян і сіверян можна визнати в населенні північної Київщини і Волині, південних районів Чернігівщини і північних Полтавщини. К. П. Михальчук уважав, що давні північно-східні говори співвідносяться з полянами і деревлянами; сіверяни і дреговичі, на його думку, належали до перехідного типу між північноруськими і південноруськими племенами. З південно-західною групою співвідносяться дуліби (на Волині) і хорвати (в Галичині). Уличі і тиверці (на Поділлі) були перехідною ланкою між північно-східною і південно-західною групами.
Давнім
північно-східним говорам відповідає сучасне північне наріччя української мови, прямим відповідником давнього південно-західного наріччя є сучасні південно-західні говори. На таку співвідносність між давніми і сучасними наріччями вказують архаїчні, співвідносні з давньоруською добою фонетичні риси. Південно-східне наріччя виникло порівняно пізно внаслідок складного історичного процесу взаємодії первісних північно-східного і південно-західного наріч. Усі північні і більшість південно-західних говорів є старожитніми. Північне і південно-західне наріччя характеризуються діалектною розчленованістю, що зумовлена різними чинниками: відбиттям певною мірою мови давніх племен, стабільністю меж колишніх феодальних і державно-адміністративних утворень, поміркованою інтенсивністю міграції населення. Південно-східне і південно-західне наріччя співвідносні в плані взаємодії з новою літературною мовою в процесі її становлення: південно-східне наріччя лягло в основу нової загальноукраїнської літературної мови, південно-західні говори були основою західноукраїнського різновиду літературної мови, що існував у XIX і на початку XX ст.
Суржик
Суржиком називають ненормативне мовлення українців, що увібрало в себе елементи російської мови — насамперед лексичні та меншою мірою морфологічні (фонетика та граматика залишаються українськими).
Це явище виникло в кінці 17. — на початку 18. століть, коли асиміляційна політика Російської імперії перервала розвиток староукраїнської писемної традиції на території Наддніпрянщини. Термін «суржик» на позначення мовного явища почали використовувати в першій чверті 20. століття. Ймовірно, цей термін походить із народної мови, де в прямому значенні позначав суміш різних видів зерна, а в переносному — людину змішаного походження.
В Україні суржик є варіативним і позасистемнним: одна людина може вживати в одному реченні і українське слово, і його російський відповідник. Поза Україною суржик може унормуватися і перейти у статус українського діалекту (прикладом є кубанська балачка).
Фактично суржик є «низьким стилем» у сучасній українській мові в Україні. При цьому його дуже важко описати через велику регіональну та індивідуальну варіативність. Попри спільні риси на індивідуальному рівні суржикомовці вживають різну кількість русизмів, ступінь морфологічного спотворення російських лексем також є різною. Поширеність суржику залежить від мовної освіченості.
Статус
До 1990-х років українська мова близько 376 років перебувала під забороною чи під утисками, піддавалася репресіям або не мала повноправного державного статусу в тих країнах, до складу яких входили українські землі.
Українська мова мала державний статус в Українській Народній Республіці від 3 січня 1919. У новітні часи в Україні державний статус українська має від 27 жовтня 1989 року, коли було внесено відповідні зміни до Конституції УРСР.
Україна
Відповідно
до ст. 10 (Розділ І — «Загальні засади») Конституції України, українська мова є єдиною державною мовою України.
Окрім
того ще шість статей Основного закону України — 11, 12, 92, 103, 127 та
148 — теж певною мірою стосуються функціонування української та інших мов в Україні та мовних потреб українців, що мешкають поза межами України.
Сферу
вживання української мови також окреслює рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року про офіційне тлумачення положень статті 10 Конституції України щодо застосування державної мови органами державної влади, органами місцевого самоврядування та використання її у навчальному процесі в навчальних закладах України.
Незважаючи
на конституційність статусу української мови, дуже часто її державність є декларативною. Чинний Закон Української РСР «Про мови в Українській РСР» від 28 жовтня 1989 року, що також регулює використання української мови в Україні, фактично по-іншому окреслює сфери застосування української мови (практично всюди замість неї може використовуватися російська чи інша мова).
Придністров'я
Відповідно
до статті 12 Конституції невизнаної Придністровської Молдавської Республіки, українська мова є однією з трьох офіційних мов ПМР.
У
законі «Про мови в Придністровській Молдавській Республіці» від 1992 р. зазначено, що українська мова оголошується державною нарівні з молдавською та російською. Відповідно до Закону, батьки або особи, які їх замінюють, мають право обрати для дітей дошкільний заклад і середній загальноосвітній заклад з відповідною мовою виховання й навчання.
Одним
з законодавчих актів, що регулює вживання української мови в Придністров'ї, є Указ Президента Придністровської Молдавської Республіки Ігоря Смирнова «Про заходи для забезпечення розвитку української національної культури й освіти, задоволення соціальних потреб українського населення Придністровської Молдавської Республіки» від 12 лютого 1992 р.
No comments:
Post a Comment