(in Ukrainian)
Словотвір
В
українській мові виділяють морфологічні та неморфологічні способи словотворення.
- До морфологічних способів належать такі типи творення:
- суфіксальний (спосіб творення слів за допомогою суфікса: гарячий → гаряченький, слухати → слухач, вітер → вітерець);
- префіксальний (спосіб творення слів за допомогою словотворчих префіксів: давати → надавати, хто → ніхто, в'язати → вив'язати);
- префіксально-суфіксальний (дозволяє створювати слова одночасним додаванням до твірної основи словотворчого префікса і суфікса: межа → безмежний, при дорозі → придорожній);
- безафіксний (спосіб творення слів шляхом укорочення твірного слова: переходити → перехід, нічний → ніч).
- складання основ і слів (спосіб творення слів, при якому дві й більше основ поєднуються в одне слово: хмари чесати → хмарочос, синій + жовтий → синьо-жовтий).
- При неморфологічних способах творення утворення нового слова відбувається:
Основоскладання —
спосіб творення слів шляхом поєднання твірних основ кожного зі слів, що входять до базової сполуки — підрядної чи сурядної (хмарочос ←
хмари чесати, життєпис ←
життя писати, хвилеріз ←
хвилі різати, лісостеп ←
ліс і степ,
синьо-жовтий ←
синій і жовтий,
кисло-солодкий ←
кислий і солодкий).
Словотворчим афіксом у таких випадках виступає інтерфікс — морфема, яка сполучає твірні основи. Цей спосіб творення може супроводжуватися суфіксацією (правосторонній ←
права сторона, однобічний ←
один бік, сільськогосподарський ←
сільське господарство).
Прикметники, утворені на базі сурядної сполуки слів, пишуться через дефіс (блакитно-синій, студентсько-викладацький, науково-технічний, мовно-літературний), а прикметники, утворені на базі підрядної сполуки — разом (народногосподарський, лівобережний, важкоатлетичний, західноукраїнський). Складання може відбуватися і без інтерфікса (всюдихід ←
всюди ходити). Окремо виділяють складання слів (батько-мати ←
батько і мати,
хліб-сіль ←
хліб і сіль,
мед-пиво ←
мед і пиво,
срібло-золото ←
срібло і золото,
туди-сюди ←
туди і сюди).
Слова, утворені способом складання, називаються складними.
Ще
одним різновидом словотвору є абревіація. Складноскорочені слова (абревіатури) можуть утворюватися:
- складанням частин кожного з твірних слів, що входять до базового словосполучення (завмаг ← завідувач магазином),
- складанням частини твірного слова і цілого твірного слова (держадміністрація ← державна адміністрація, медсестра ← медична сестра),
- складанням назв початкових літер твірних слів (УТН ← Українські телевізійні новини, ЛПУ ← Ліберальна партія України),
- складанням початкових звуків твірних слів (загс ← запис актів громадянського стану, ДЕК ← державна екзаменаційна комісія),
- складанням початкових частин і звуків, літер, цифр тощо (облвно ← обласний відділ народної освіти, СУ-15 ← від Сухий, прізвища конструктора).
Морфологія
В
українській мові традиційно виділяють десять частин мови:
- самостійні (можуть виконувати синтаксичні ролі членів речення — підмета, присудка, додатка, означення та обставини) — іменник, дієслово, прикметник, числівник, займенник, прислівник,
- службові (не виконують синтаксичних ролей у реченні) — сполучник, прийменник, частка,
- вигук.
Іменник, прикметник,
числівник, займенник і дієслово є змінюваними частинами мови слова (відмінюються і дієвідмінюються), інші є незмінюваними.Відмінювання відбувається за сімома відмінками (називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий, кличний) та двома числами (однина та множина). Двоїна, що була притаманною старослов'янській мові, лише іноді проявляється в сучасній мові, наприклад, в орудному відмінку: очима, плечима (на противагу речами, печами). Існує три граматичні роди: чоловічий, жіночий та середній.
Іменнику
властивий один з трьох родів: чоловічий, жіночий, середній (множинні іменники не мають роду — окуляри, канікули, гроші). Рід іменників формально виражається у закінченнях самого іменника (ромашка), у закінченнях прикметника (закінчення ий — а — е: біле волосся),
у закінченнях дієслова в минулому часі (закінчення Ø — а — о: собака гавкав),
у суфіксах (студентка, українець, поетеса). Деякі іменники мають спільний чоловічий та жіночий рід (визначається за контекстом — листоноша, суддя або доцент, астроном). Іменник змінюється за числами: одниною, множиною та двоїною та відмінками: називний — (є) хто / що? (брат, мова), родовий — (немає) кого / чого? (брата, мови), давальний — (дати) кому / чому? (братові/у, мові), знахідний — (бачу) кого / що? (брата, мову), орудний — ким / чим? (братом, мовою), місцевий — на/у/по кому / чому? (на браті/ові,
у мові), кличний — хто / що? (брате, мово). Іменники в непрямих відмінках, як правило, виконують синтаксичну роль додатка, а також означення та обставини залежно від лексичного значення. Відмінювання іменників залежить від роду іменника, від його закінчення в називному відмінку однини (тобто від його словникової форми), від кінцевого приголосного основи іменника. За цими ознаками визначено чотири відміни іменника і групи (м'яка, тверда, мішана) у І і ІІ відміні.
Прикметники змінюються за родами, числами та відмінками — форми прикметника залежать від форм відповідного іменника, з яким прикметник узгоджується: стрункий юнак —
стрункого юнака,
стрункої тополі,
стрункі дівчата —
струнких дівчат.
Морфологічними ознаками прикметника в українській мові є рід, число, відмінок і група відмінювання прикметника. Якісні прикметники, виражаючи ознаку, яка може виявлятися більшою або меншою мірою, мають ступені порівняння — вищий і найвищий, кожен зі ступенів має дві форми — просту і складену. Присвійні прикметники (утворюються від назв людей і тварин) першої відміни творяться за допомогою суфікса -ин (кінцеві приголосні твірної основи [г], [к], [х] чергуються з [ж], [ч], [ш] — Ольга — Ольжин, тітка — тітчин), другої відміни — за допомогою суфікса -ів (-їв), який чергується з -ов, -ев (-єв) (дядько — дядьків, дядькового, лікар — лікарів, лікаревого). Незначна кількість прикметників чоловічого роду поряд з загальновживаною повною формою має коротку (незмінну) форму: ясен, дрібен, зелен, повен, славен, красен, винен, потрібен, певен, годен, ладен, рад. Повні форми прикметників можуть мати: нестягнену форму (лише прикметники жіночого та середнього роду) у називному та знахідному відмінках однини і множини: гарная, гарнеє, гарнії; синяя, синєє, синії (зустрічаються здебільшого у народній творчості та поетиці) або стягнену форму (є основною, загальновживаною — гарна, гарне, гарні; синя, синє, сині). Відмінювання прикметників залежить від групи, до якої прикметник належить (твердої чи м'якої). За особливим зразком відмінюються складні прикметники, другою частиною яких є -лиций.
За
значенням і граматичними ознаками займенники в українській мові поділяються на три групи: ті, що співвідносяться з іменниками (я, ти, вона, дехто, абищо, і т. д.), ті, що співвідносяться з прикметниками (твій, ваш, чийсь, нічий, і т. д.), ті, що співвідносяться з числівниками (скільки, стільки, казна-скільки, ніскільки і т. д.). За значенням займенники поділяються на розряди: особові (я, він), зворотні (себе), вказівні (той, цей), означальні (весь, всякий, кожен), питальні (хто?, що? котрий?), питально-відносні (хто, що, який, котрий), неозначені (декотрий, абихто, що-небудь), заперечні (ніхто, ніякий, ніскільки).
Дієслово
має 4 часи: теперішній (читає), минулий (читав), майбутній, який має три форми: просту читатиме і складену буде читати
та давньоминулий (був читав).
Усі дієслова поділяються на два види — доконаний і недоконаний. Щоб передати завершеність дії, слід уживати дієслова доконаного виду — наприклад, замість писати — написати. У теперішньому та майбутньому часі дієслова відмінюються за особою та числом. У минулому часі дієслово не має характеристики особи, натомість має характеристику роду. До дієслова також традицйно зараховують дієприкметник та дієприслівник.
No comments:
Post a Comment